Форма входу

Категорії розділу

Dissertations / Дисертації-доповіді [42]
Dissertations on public certification / Дисертація-доповідь по виконаним та друкованим роботам на правах препринту доповіді
Responses and reviews of dissertations / Відгуки та рецензії на дисертації [13]
Responses and reviews of dissertations / Відгуки офіційних рецензентів, рішення наукових семінарів, відгуки фахівців

Пошук

Наше опитування

Оцените мой сайт
Всього відповідей: 30

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту





Субота, 16.01.2021, 16:29
Вітаю Вас Гість | RSS
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Головна | Реєстрація | Вхід
Dissertations / Каталог статей


Головна » Статті » Responses and reviews of dissertations / Відгуки та рецензії на дисертації

Піднесення Християнської Духовності у ХІІІ ст.: Заповіт Короля Данило Галицького/д.е.н. Олександр Васильєв
Картина А.П. Пилиховського "Король Данило Галицький їде на поміч польському князеви Конрадові Мазовецькому", Львів, 1896 р. (Зберігається в приміщенні Перемишльського відділу ОУП, вдруге надрукована в Україні у Програмі міжнародної наукової конференції за пропозицією д.філ.В.Б.Скоморовського)
д.е.н. Олександр Васильєв
Піднесення Християнської Духовності у ХІІІ столітті : Заповіт Короля
Данило Галицького
(Погляд зі Сходу: нові факти до академічного есе «Дике поле – не терра-інкогніта» )
 
       Terra incognita or terra ignota (Latin "unknown land," with incognita stressed on its second syllable in Latin, but with variation in pronunciation in English)
 
       Вперше це есе було надруковано у часопису «Донецький кряж» 8-14 жовтня 1993 р. і ксерокс із нього в Інституті економіко-правових досліджень Національної Академії наук України в Донецьку був прочитаний зразу після його друку за кілько хвилин. Тоді глибоко вразила відвертість і обґрунтований патріотизм «східняка» у кожному висновку цієї необхідної для українців, але не тільки українців, науково-популярної праці академіка НАН України Валентина Карловича Мамутова. Маріупольський сектор соціально-економічних проблем портово-промислових міст ІЕПІ НАН України тоді пропанував надрукувати цю працю в перекладі на європейські мови і поширити окремим академічним виданням.
      Пройшло декілька років і з’явилась книга академіка В.К.Мамутова «Українське Примор’є і Донбас: із минулого у майбутнє», а розширене есе [1] можна побачити сьогодні в Інтернеті (http://ukrstor.com/ukrstor/mamutow_dikoepole.html  ).
     Дійсно, думки автора про дев’ять областей Півдня України (Донецьку, Луганську, Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку, Кримську, Херсонську, Миколаївську, Одеську), як про «Європейську Каліфорнію», не можуть сприйматись без співчуття і розуміння в цілому обґрунтованості такого погляду. А його висновки сприймаються без заперечень – «Пример той же Калифорнии, как и Соединенных Штатов Америки в целом, показывает, что осознание населением своей принадлежности к одной стране, осознание себя гражданами и патриотами одного государства, частью одной нации как политической общности может формироваться не только на моноэтнической, но и на полиэтнической основе.(вид.моє – О.В.» (http://ukrstor.com/ukrstor/mamutow_dikoepole.html).
        Але цей зважений науковий підхід суперечить багатьом виданням і не всіма, особливо, у Західній Україні буде взятий до уваги. Взагалі, зараз бачимо багато однобоких і некоректних гіпотез, де емоційність «зашкалює». Фактично, всі сучасні негаразди проецируються на історичний контекст і перед нами виростають фантоми дикого тиску Сходу на Захід. Сходу, який асоційовується із відвертою та нерозумною жорстокістю («тільки, щоб підкорити»), а захід – із мессінською терпимістю та високо християнськими цінностями («ангельський підхід до всіх…»?!).
       Дійсно, успіхи європейських країн, об’єднаних у Європейський Союз, приємно вражають і ми не даємо собі труда аналізувати труднощі і перепони, які існували і продовжують існувати в розвитку цього інтеграційного об’єднання. Бажаємо бачити тільки гарну обкладинку. В такому баченні не має таємного, або деструктивного умислу. Такі оцінки на історичних зламах притаманні всім людям. Ми не є з цього виключенням, але як науковці повинні брати на себе працю по відходу від заспокоєння «ідеологізованими байками». Якщо нам прийдеться шукати відповіді на те, чому ВВП України не досягає і 0,5 трильйона доларів США, то спирання тільки на конфронтаційну трактовку відносин України і Російської Імперії у ХУІІІ столітті для пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності сучасної економіки України нічого не дасть (ніякого реального позитива). В той же час розуміння глибоких коренів зацікавленості Західної Європи у розвитку плідної співпраці із країнами Східної Азії дає відповіді на конкретні запитання маркетологів і підприємців України, які шукають ринки збуту і не завжди враховують геополітичне положення України, а також можливості ринків в азійських країнах. На азійські ринки дивляться, як на непріоритетні, як на мало продуктивні, як на ті, що повинні залишитись Російській Федерації і т.п.
      І взагалі, багато освічених економістів не можуть вказати ніяких позитивних новацій зі Сходу, яки були використані народами незалежних держав в Європейській частині СНД. А це вже на межі компетентності, бо однобічне розуміння не може сформувати сучасний погляд, який дасть можливість запровадити конкурентоспроможну політику співробітництва.
     Тому є сенс зосередитись на кількох безперечних фактах [1-9].
     По-перше, коли на Вашу думку був проведений перший перепис населення в Східній Європі? Як відомо у ХІІІ століття ніякого перепису в Галичині не було, а в Північно-Східній Русі за 20 років до заснування Москви (заснували нащадки ЧинГіз-Хана у 1277 р.) Монгольська Імперія цей перепис населення здійснила «задля упорядкування податкової системи» (Ж-л «Родина»№11, 1993 г., Москва, стр.30). Цікаво, що Олександр (Невський, мабуть) «згодився з цією акцією … Із Суздальської землі татарські «численники» поїхали до Новгороду: Олександр із військовим загоном супроводжував їх …» (Там же) [6]. Так це був у 1257 р. вже другий перепис населення в Північно-Східних землях-улусі Монгольської Імперії (!).
    Зараз не знайдеться фахівця, який не усвідомлює значення перепису населення для організації ефективного державного господарювання. Таким чином стає питання – так хто зробив перші вагомі кроки у впровадженні в господарчу практику статистичних методів обліку в Східній Європі ? Відповідь єдина – Монгольська Імперія. І хоча, «численники» були переважно, мабуть, китайці, але факт інновації в обліку наявний (!) і мав місце саме у ХІІІ столітті. Другий факт, якому складно заперечувати. Звернемося до широко відомого історичного матеріалу – «17 серпня 1245 — в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу (!!!) над Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі ХІІІ ст.(вид.моє – О.В.» [3]. Зверніть увагу, що це не зі Сходом 40 років боролись а поміж собою боролись «дуже мудрі князі». В розділи «Боротьба за галицький трон» широко відомої в Інтернеті енциклопедії дається такий перелік історичних подій, а краще сказати військових безглуздих сутичок:
     «В 1215 році при підримці Краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимир-Волинському. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, а Василько став його помічником і союзником. Коли Мстислав II Удатний, князь Торопецький, опанував Галич, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко I Білий, великий князь Краківский, посварившись з Мстиславом, вигнав його та посадив у Галичі королевича угорського Коломана (1220). Мстислав із допомогою Данила вигнав угорців із Галича 1221 року.
      1223 — разом з іншими руськими князями брав участь у битві на р. Калка проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.
      Незабаром між Данилом та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. Ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, Олександр Всеволодович Белзький, який свого часу марно намагався опанувати Волинь. 1225 року він озброїв Мстислава проти Данила, який воював Галич у союзі з Лешком I Білим. Мстислав закликав половців, а Олександр тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило та Мстислав помирилися і 1228 року спільно воювали з угорским королем.
       1227 — галицькі бояри (передусім Судислав) умовили вмирущого Мстислава II передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, угорскому королевичу Андрію.
       1227 Данило з Васильком проводить успішний похід на Луцьк проти Ярослава Ігоревича, який закінчився взяттям міста і приєднанням князівства до володінь Романовичів. Одразу після походу Данило передав Василькові Луцьк і Пересопницю. В тому ж році Данило і Василько провели успішний похід на Чарторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід завершився взяттям і приєднанням міcта та володінь Данила Романовича, і полоном пінських князів. У відповідь велика коаліція у складі Ростислава Пінського, Михайла Чернігівського, Володимира Київського разом з половцями у 1228 році облягла місто Кам'янець — володіння Данила. Ініціатором походу був Ростислав Пінський, який мстив за взятих у полон його дітей. Однак Данило і Василько в союзі Олександром Всеволодовичем зробили несподіваний похід на Київ, в результаті якого Михайло Чернігівський і Володимир Київський змушені були зняти облогу і піти на примирення з Данилом.
        Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230), а сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення галичанами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька, угорського короля Андраш II, зробив ще одну (невдалу) спробу опанувати Галич.
       Галицькі бояри у змові з Олександром Белзьким готували вбивство Данила, але його брат Василько випадково викрив змову. Данило з Васильком почали війну проти Олександра. Олександр утік до Угорщини, звідки разом з угорським військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.
       1232 — Данило в союзі з київським великим князем Володимиром IV та половцями безуспішно воював проти угорців. Невдовзі помер королевич Андрій, і Данило зайняв галицький трон.
      1233 Михайло Чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава. Лише 1238 року Данило повернув собі галицький трон. До титулу Волинського князя Данило додав ще й титул князя Галицького.
       1238 розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини. Того ж року підкорив Турово-Пінське князівство.
        1239 зайняв Київ, де тоді не було князя, і посадив там свого намісника — воєводу Дмитра Єйковича.
        Грудень 1240 р. — воєвода Дмитро очолив оборону Києва від орд хана Батия. Але місто відстояти не вдалося.
       1241 — орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях — він їздив в Угорщину зі сином Львом сватати королівську доньку Констанцію; коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де й був до відходу татарів. Володіння його були спустошені; щоби врятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.
       Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав IV (син Михайла II Чернігівського) кілька разів протягом 1241—1245 рр. нападав на Галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя, угорского короля.
      1240-ві рр. — Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татарів, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.»[3].
      Остання «бійка» пов’язана із 17 серпня 1245 і битвою під Ярославом (див вище). Як це ганебне постійне знищення людей можна назвати ? Всі відчайдушні патріоти західного «виробництва» будуть не помічати рідку дурість своїх володарів і не тільки дурість, а і якусь відчайдушну впертість у боротьбі за владу над дуже обмеженою територією. Звісно, що ця боротьба десь спадкова і не можливо бути розумнішим від усіх на той час, але даруйте, навіщо постійно воювати за дуже маленький і незрозумілий спадок із близькими родичами ? Що це за засіб проводження часу у постійних бійках з родичами ? Цих нерозумних розбишак можна називати володарями ? Тільки 33 рази згадується в Інтернет енциклопедії про військові дії. Є згадка і про не досить лицарську поведінку Данило Галицького, коли Монголи заволоділи його землею, а він відсиджувався у Польщі, та про нешляхетну поведінку галицького керівництва відносно угрів (все це відмічено жирним прописним шрифтом; див. вище). Щоб зараз не казали а положення людей на той час у Галицькій землі було дуже не стабільно майже для всіх, а за простих вояків і казати нічого. Окремо треба зазначити битву на Калке, якої могло і не бути (20 тисяч монголів проти втричі більшої кількості русів), якщо б не знищили посланців монголів. А дійсно, що вбивати послів (послів Сабудея підступно вбили, тому порятунку для вбивць вже не було) це шляхетно? Це, що європейський підхід до налагодження стосунків між державами? А потім геройство галицької дружини воєводи Дмитра у 1239 р., який обороняв Київ, вже нічого вирішити не могло. А де ж були Київські Князі на той час ? А вони втекли в Угорщину! О це так оборонці держави і люду !! А за рік до цієї бійки втік і Митрополит, залишивши свою паству … О це так керівництво !!! Всі ці широко відомі факти не треба навіть коментувати, бо вони дуже красномовні і тільки бажання не помічати у своїх очах грубої деревини, а всім розповідати про маленьке сміття в очах супротивника пояснює намагання доводити на протязі століть, що гальмування розвитку Східної Європи (включаючи і Галичину) відбулось за рахунок тільки монгольської навали. Тому в цьому досить нерозумному протистоянні переважно зі своєю ріднею Князь Данило Галицький здійснив ВЕЛИКИЙ (історики кажуть вимушений, а насправді дуже розумний) крок у майбутнє рідної землі. Він приєднався до Імперії, а не поклав у домовину свій народ за мізерні особисті амбіції. В цьому його дійсна велич, як мудрого і передбачливого керівника, як реального і відповідального володаря, як історичної особи. Те як він зробив це приєднання і сьогодні викликає повагу і вдячність.
       Він не погодився схилитись перед Ханом Мауці, а мужньо відповів, що сам поїде до Батия («Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам»). І поїхав до ханського двору в Сараї і визнав залежність від Золотої Орди. Але саме головне – цей його мужній поступок був оцінений і йому не тільки підтвердили право на Галицько-Волинське князівство, а і дозволили сплачувати данину тільки інколи. Треба особисто відзначити, що таке рішення було прийнято в Золотій Орді незважаючи на те, що Князь Данило Галицький приймав участь у битві на Калке проти монголів.
      Історики відмічають, що Князя Данило Галицького зобов’язав Батий допомагати військами у боротьбі проти Польщі та Литви, але порівняйте зобов’язання Князя Данило Галицького і зобов’язання Північно-Східних князівств, які приймали участь у походах на Китай та Близький Схід – дійсно бачимо повагу до вояка, який веде боротьбу за батьківський спадок з боку керівництва Монгольської Імперії. Історики вчора і сьогодні, незважаючи на за ангажованість, не можуть не відзначити, що «Хороші відносини з татарами пішли, проте, на користь Данилові: король Угорщини Бела IV погодився на шлюб своєї дочки Констанції з сином Данила, Левом. (вид.моє – О.В.)» [3]. А саме цікаве, що не відзначається у багатьох сучасних підручниках і не згадується в Інтернеті [3], що з 1240 р. Монгольська Імперія визнала за Данилом Галицьким і київське князівство (!!!). Цей факт повинні знати в усіх куточках України !
      Третій факт. Це дужа висока віро терпимість у Монгольській Імперії і терпимість взагалі. Інакше дуже важко пояснити той факт, що керівництво у Сараї більш-менш спокійно дивилось на взаємовідносини Князя Данило Галицького із Ватиканом (а те що про ці контакти в Сараї знали і питання не постає) і не вимагало негайного припинення листування, що дало змогу Князю Данило Галицькому отримати королівську корону від Папи Римського і закласти фундамент тої духовної традиції, прийнявши корону «від усіх своїх єпископів», яка розгортається в ХХІ ст.. на Галичині (хоча основні засади були закладені набагато раніше). Скажуть, що все було зроблено таємно і т.п. А як тоді пояснити прийняття в Золотій Орді послів Ватикану ? Дійсно, у 1253-1254рр. Вільгельм де Рубрук та Плано Карпіні здійснили подорож з Європи до Каракурума, до міста, в якому були храми всіх найбільш відомих релігійних конфесій і які в цьому місці мирно співіснували (!). Таке було десь у Північній Європі, а може десь у Західній ? Достатньо згадати долю мавританської духовної культури в Іспанії.
        І прийняли послів в Золотій Орді на такому рівні, що дали змогу познайомитись із багатьма народами та їх звичаями. Так у праці Вільгельма де Рубрука є важливе описання Північно-Східної Європи: «Ця країна за Танаісом (Доном) дуже файна і має ріки та ліси. К півночі (від Воронежа) знаходяться великі ліси, в яких живуть два роду людей, а саме: Моксель, які не мають ніякого закону, чисті поганці (язичники). Міст в них не має, а живуть вони у маленьких хижах у лісі. Їх государ і більша частина людей були вбити в Німеччині. Саме Татари вели їх разом із собою до вступу у Німеччину, тому Моксель дуже вихвалюють Німців, сподіваючись, що при їх посередництві звільняться від рабства Татар» (Вільгельм де Рубрук «Подорож у Східні країни». С.-Петербург; 1911 р. стр.88) [4]. Коментувати об’єктивність і відношення Вільгельма де Рубрука зайве.
        А чому так бажали звільнитись? На це відповідає Плано Карпіні: «Залишившихся, згідно своєму звичаю, перерахував, наказав, щоб кожний, як малий, так і великий, враховуючи однодобових малюків, чи незаможний, чи багатій, сплачували данину, а саме, щоб кожний віддавав одну шкіру … ведмедя, одну чорного бобра, одну чорного соболя, одну чорну шкіру … дохорь, і одну чорну шкіру ліси. І кожний, хто не здасть цього, повинен бути відведений к Татарам і стати їх рабом» (Іоан де Плано Карпіні «Історія Монголів». С.-Петербург; 1911 р. стр.33-34) [5]. Дисципліну Імперія тримала на високому рівні. Так після перепису не дозволялось переміщення населення без дозволу татаро - монгольських баскаків. Але Князів не знищували. Не знищували і тих, хто підіймав військовий спротив (!). Це майже незрозуміло для сучасних «розумників». Так Князя Андрія Володимирського після його поразки від Неврюя, коли Андрій підтримав Данила Галицького в боротьби проти Татар, через деякий час після повернення з Швеції поставили княжити у Суздалі (з дозволу Хана).
         Наскільки високі моральні засади були у керівництва Монгольської Імперії, а також рівень розуміння політичних і соціальних реалій можна побачити із промови Хана Гірея Богдану Хмельницькому, коли той підписав військову угоду із Московським царством. Щоб сказати ті гірки слова Хан Гірей віддав дванадцять своїх родичів аманатами козакам-Готам і запросив до себе в Бахчі-Сарай Богдана-Зіновія Хмельницького і ці слова історія зберегла (див «Історія Русів», 1991): «… Хан гаряче докоряв Гетьманові за злуку його з Московією і віддання себе з народом під протекцію Царя тамтешнього, доказуючи, що «таке поєднання спричинятиме буде вічну ворожнечу до Козаків і до Московії одо всіх сусідніх держав, поміж котрими Малоросія за становищем своїм є першим і повсякчасним зборищем, або плацом, зручним для нашестя ворожого, їхніх баталій і плюндрувань сього народу. Війни ж з Московією суть неминучі і безконечні для всіх народів, бо, не дивлячись на те, що вона недавно вийшла з-під влади Татарської єдино через міжусобиці Татарські, яким і нині є данниця, не дивлячись, що в ній всі урядники і народ майже неписьменні і численністю різновірств і химерних мольбищ подобляться поганству, а лютістю перевищують дикунів, не дивлячись, кажу, на невігластво і грубіянство, слід нагадати їх причепливість за самі дрібниці та вигадки, за які вони вели безглузду й довголітню чвару і війни зі Шведами і Поляками, зауваживши у листуванні з ними щось у словах недоречне, за що і між собою вони безперестанно чубляться і тиранствують, знаходячи в книгах своїх і хрестах щось не до ладу і не по праву кожного. Пригадати варто жадобу їхню до властолюбства та домагань, за якими привласнюють вони собі навіть самі царства, імперії Грецьку та Римську, викравши на той кінець Державний герб тих царств, себто орла двоглавого, що за спадком начебто Князеві їхньому Володимиру, що був зятем Царя Грецького Константина Мономаха, дістався, хоча той Володимир був насправді Князем Руським Київським, а не Московським, і походив від Скіфів. Пригадаймо, нарешті, нестале правління їхнє царське і винищення самих царів, котрих декілька вони самі злочинно замучили, а одного продали Полякам на убій. А доведено вже, що де немає сталої релігії і добрих звичаїв, там і правління сталого бути не може, і Русаки ваші плазуватимуть поміж Москалями, як вівці поміж вовками» (вид.моє – О.В.) [9]. Добре зрозумів Хан Гірей майбутнє своєї держави. Але який шалений психологічний тиск нащадок чингиситів скерував на Богдана-Зіновія Хмельницького ! Дійсно, походив від Великої Людини Світу, все використав …
       Так що не такий вже однозначно негативний вплив здійснила Монгольська Імперія на Галичину, вже не кажучи про можливості торгівельних операцій в межах всієї Великої Татарії, про мало відомий історикам «жовтий похід» (1256 – 1260 рр.) при великім кагані Мунке проти мусульманських військ через територію сучасного Ірану, Іраку до самого Дамаска, що дало змогу створити Лицарям Європи Латинське королівство і протриматись на Святій Землі. Якось не бажають згадувати правду, яку розповів світові Л. Гумільов про християнські традиції в Золотій Орді, де християнству нестеріанської трактовки віддавали перевагу на рівні керівництва Імперії (жінка Хулагу-хана, кераітка Докуз-хатун, була християнкою і покровительствувала християнам; керівник штаба найман Кит-бука-нойон був справжнім несторіяніном і підібрав собі помічників християн). Тоді союзниками монголів став цар Малої Арменії Гетум (!). Так, що подорож посланців Римського Папи Вільгельм де Рубрук та Плано Карпіні у 1253-1254 рр. до Каракурума не була марною і військові дії на всій території Азії вперше були добре узгоджені у межах єдиного Хрестового походу. В цей час уся Західна Європа раділа перемогам Східних Християн і порівнювала Хулагу і Докуз-хатун з Костянтином і Оленою, а головне – на їх честь справляли меси [8]. Який високий був на той час рівень розуміння спільних світоглядних засад (!), що базувалось на економічному ґрунті реальної могутності Сходу.
      Про економічні показники Сходу нам в Європі казати і в ХХІ столітті якось незручно, бо стає зрозумілим чого так напружено жила Європа всі середні віки, чому потрібно було їй золото Нового Світу і т.п.
       Малюнок 1. Динаміка зростання ВВП на душу населення на Сході і Заході (академіка АЕН України, проф.Карп.Інст. Університету «Україна» В.О. Васильєва) [10]. У ХІ столітті в Західній Європі виробляли не більше $ 350 на душу населення, в той час, як в Єгипті, Індії та Китаю цей показник був в 1,5 – 2 рази виший !
 
         Для нас всіх цю сторонку бажав відкрити академік Академії Економічних наук України, Академії ЕНіПД Росії, Нью-Йоркської Академії наук, Д-р комерції, с.н.с., к.е.н., проф. Карп.Інст. Університету «Україна» Валерій Олександрович Васильєв у 2005-2006 рр., який тоді обробив мало відому в економічній науці інформацію з ХІ століття по рівню ВВП на душу населення в Західній Європі, Єгипті, Індії та Китаю в цінах 1980 р. (див. Малюнок 1), а потім розглянув динаміку зміни цих показників на протязі трьох століть (з 1750 р. по 1990 р.) відносно двох світів – Західного і Східного (див. Табл.1). Ці показники дійсно вражають – тільки в останні десятиліття ХІХ ст. Західний Світ перевищив Східній Світ у валовому випуску продукції (!!), але показники випуску продукції на душу населення зрівнялись майже на два століття раніше, але і тоді Європа майже втричі відставала від Сходу по валовим показникам (див. данні за 1750 р.).
 
                                                                                                                                                                    Таблиця 1.
Рівень ВВП третього (Східного) і першого (Західного) світів за роботами академіка АЕН України,
Д-ра, проф. В.О.Васильєва [10]. (у долл. США в цінах 1980 р.)
Роки
Третій світ  / ВВП у млрд. Долл.
Першій світ  / ВВП у млрд. Долл.
Третій світ  / ВВП на душу населення
Перший світ / ВВП на душу населення
1750
112
35
188
182
1800
137
47
188
198
1830
150
67
183
237
1860
159
118

174
324
1900
184
297
175
540
1913
217
430
192
662
1928
252
568
194
782
1938

293

678

202

856

1950 338          
889       
214      
1180
1970 810              245                340       2540
1990
1730          

4350        

430      

3490


       Взагалі, якщо б не було налагоджено торговельних стосунків Європи зі Сходом, то промисловість Європи не набула б динамічного розвитку, а успіхів торгівлі не було б без вільного пересування товарів по території Великої Татарії. Економічні розрахунки це впевнено доведуть. Але занепад імперій завжди псує розуміння їх позитивного впливу на розвиток цивілізації. І ми бачимо, а скоріше нам розповідають переважно про агонію занепаду, а також про деструктивні дії імперських чиновників і керівників. Ми не надаємо належне позитивним зрушенням, які втрачають своїх авторів в заангажованих підручниках історії.
      Тому не даремно американські вчені назвали ЧинГіз-Хана людиною тисячоліття, бо завдяки його Імперії ми маємо саму таку сьогодні цивілізацію, а не іншу.
Висновки
      Завдяки прозорості керівництва в Каракурумі в Галичині Король Данило Галицький зміг закласти основи унії ще у ХІІІ столітті, прийнявши корону від Римського Папи («від усіх своїх єпископів»), спираючись на підтримку Монгольської Імперії, поєднавши таким чином західну і східну Християнську Церкви. Все позитивне у інтелектуально-духовному розвитку, що ми зараз маємо в Галичині закладалось набагато раніше, але знову відродилось Данилом Галицьким у ХІІІ столітті, коли християнський Світ об’єднував усю Євразію. Це було єдине в історії сучасної цивілізації століття, коли християнський світогляд мав можливість скорегувати долю багатьох народів Світу. Але доля не подарувала на той час такої особистості, як Іван-Павло ІІ, Християнській Церкві. І Римський Папа не визнав права мусульманських народів на свій особистий шлях до розуміння вселенських законів, відвідавши з молитвою мусульманський Храм. Це вже судилось майже через сім століть. Тільки у ХХ столітті у Галицькій Землі, духовність якої відродив Король Данило Галицький, народилась мати Кароля Войтило у нащадків роду Полуботків в Снятинському районі. А вже у ХХІ ст. її Великий син Польського і Українського народу Римський Папа Іван-Павло ІІ сказав всьому Світові – «Святість – це не рідкість. Кожна людина може стати Святою» [11]. Ці світоглядні засади змінюють життя кожної людини, яка хоч трошки замислиться над ними (!). І завдяки ренесансу християнства у ХІІІ ст. в Галичині сьогодні працюють в Станіславі- Івано-Франківську: Кир Софрон Мудрий, який сорок років плідно працював у Ватикані; Іван, Андрій, Ярослав, Роман, Марія та Наталія Луцькі, які розбудовують університетську науку; Михайло Косьмій, Роман Зварич, Ігор Жукевич, Михайло Лотоцький, Галина Януш, Оксана Янощак-Пшибила, Віталій Скоморовський, Віталій Книш, Петро Іванович Мельник, Зенон Богданович Соколовський, Іван Васильович Гребенюк та багато інших, які роблять все можливо, щоб зберегти і продовжити справжні християнські традиції, відроджені у ХІІІ ст. Князем-Королем Данилом Галицьким.
        І сьогодні можна висунуту достатньо обґрунтовану гіпотезу, що до Кнізя-Короля Данило Галицького керівництво в Золотій Орді і в Ватикані відносились як до людини розуміючий своє Велике Призначення і Велику Відповідальність. А це дає нам підстави сьогодні казати, що на той час в Україні були керівники, дійсно, світового рівня, думка яких мала вагу і враховувалась. Що вже у ХІІІ столітті народ руський, завдяки Сходу, впливав на геополітичному рівні на світові події, що є сенс продовжувати Українській державі і в ХХІ столітті, знову спираючись на Схід.
       Так, що погляд зі Сходу має своє право на існування. Його вперше реалізував у 1993 р. академік НАН України В.К. Мамутов (ІЕПД НАН України, Донецьк), а ми додаємо до його праці декілька більш-менш цікавих фактів сьогодні.
 
Література
 
        1. В.К.Мамутов «Дике поле – не терра-інкогніта», 1993р. http://ukrstor.com/ukrstor/mamutow_dikoepole.html
                   2. Ж-л «Родина»№11, 1993 г., Москва, стр.30.
                 4. Вільгельм де Рубрук «Подорож у Східні країни». С.-Петербург; 1911 р. стр.88.
                5. Іоан де Плано Карпіні «Історія Монголів». С.-Петербург; 1911 р. стр.33-34.
               6. В.Б.Белинський «Страна Моксель. Роман-исследование.Книга первая. – К.: Украинская книга, 2002. – 432 с.
             7. Король Данило Галицький у пам’ятниках історії та культури: Краєзнавчий історико-культурологічний навчальний посібник / Авт.-упорядники: Б.Гаврилів, І.Миронюк.-Івано-Франківськ: Вид-во «Плай» ЦІТ Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника, 2009. – 180 с.
               8. «Желтый» Крестовый поход. Рождение «черной легенды» о монголах http://tltgorod.ru/warning/?theme=14&page=1&warning=2283  
               9. Кониский Георгій «Історія Русів» /Пер. І.Драча; вступ.ст.В.Шевчука. – К.: Рад.письменник, 1991. – 318 с.
              10. Рукописное наследие академика Валерия Александровича Васильева. Т.3, стр.77. – Хуст-Ивано-Франковск, ИЭСКИ им. Ольги В. Васильевой-Католик, 2011.
              11. Бог любить усіх. Святість – це не рідкість. Кожна людина може стати Святою /Іван Павел ІІ http://azov-academy.ucoz.org/publ/0-4
 
Владика Кир Софрон Мудрий 11.10.2009 р. у своєму кабінеті в Римі підписує біографічну книгу Пану Чайковському, Почесному Консулу України в Бразілії, який теж закінчував духовну семінарію у Римі (фото О.Васильєва; зустріч після Канонізації п'яти Видатних Християн у Римі Папою Бенедиктом ХУІ в Соборі Святого Петра 11.10.2009 р.)

Після беатифікації Івана-Павла ІІ у Римі 1.05.2011 р. о.Андрій проводить для паломників з Івано-Франківська (Станіслова) туристичну екскурсію по Риму (фото О.Васильєва; біля Колизею - на передньому плані Паномарь з Івано-Франківська, який мабуть хоче спробувати послухати о.Андрія)

Карта Риму на оборонній стіні міста (зроблена з каменю - "вічна") за 14 р. до Траянової війни з Гетто-Даками (українцями і поляками), яку показав всім бажаючим о.Андрій 1.05.2011 р. (фото О.Васильєва)
http://azov-academy.ucoz.org/publ/bog_ljubit_usikh_svjatist_ce_ne_ridkist_kozhna_ljudina_mozhe_stati_svjatoju_ivan_pavel_ii/7-1-0-133


Карта Риму на оборонній стіні міста (зроблена з каменю - "вічна") за 98-117 рр. після перемоги Імператора Траяна Короля Гетто-Даків Декебаля (героїчної постаті українського та польського народів), яку показав всім бажаючим о.Андрій 1.05.2011 р. (фото О.Васильєва)
 
Єдина Базелика Риму "Форум", будівля якої збереглась з дохристиянських часів, яку показував поломникам з Івано-Франківська (Станіслова) після беатифікації Івана-Павла ІІ у Римі 1.05.2011 р. о.Андрій  (фото О.Васильєва)

 


Джерело: http://azov-academy.ucoz.org/publ/0-4
Категорія: Responses and reviews of dissertations / Відгуки та рецензії на дисертації | Додав: Vasiljev (25.11.2011) | Автор: Alexander Vasiljev
Переглядів: 2032 | Теги: Вільгельм де Рубрук, В.К.Мамутов, Хулагу-хан, Dr Alexander Vasiljev-Muller, Плано Карпіні, Докуз-хатун, Dr Valery Vasiljev, Король Данило Галицький | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2021