Форма входу

Категорії розділу

Dissertations / Дисертації-доповіді [42]
Dissertations on public certification / Дисертація-доповідь по виконаним та друкованим роботам на правах препринту доповіді
Responses and reviews of dissertations / Відгуки та рецензії на дисертації [13]
Responses and reviews of dissertations / Відгуки офіційних рецензентів, рішення наукових семінарів, відгуки фахівців

Пошук

Наше опитування

Оцените мой сайт
Всього відповідей: 28

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту





Неділя, 20.05.2018, 15:50
Вітаю Вас Гість | RSS
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Головна | Реєстрація | Вхід
Dissertations / Каталог статей


Головна » Статті » Dissertations / Дисертації-доповіді

Task a candidate for a degree on 2010 in the Oxford University/ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ/Михайло КРАСУСЬКИЙ
Михайло КРАСУСЬКИЙ
ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 
 
     Займаючись довший час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов'янські, не виключаючи и так звану старослов'янську, але й за санскрит, давньо-грецьку, латину та інші арійські (індо-європейські) [Підкреслення у тексті та коментарі у квад­ратних дужках мої — перекладач].
    Та між тим українська мова до цього часу не має навіть впорядкованого словника! [Наприкінці 19 сторіччя це дійсно було так через заборону у Російській імперії освіти та книгодрукування ук­раїнською мовою. Славнозвісний словник Грінченка з'явився лише на початку 20 сторіччя] Проте, ця обставина не завадила нашим та іноземним філологам відкрити дійсне джерело давніх мов. До того ж останнім часом закордонні вчені почали переко­нуватися, що колискою арійських племен не була Середня Азія, а була так звана Сарматська (або Слов'янська) долина. На цій рівнині й понині живуть українці та колоністи на півночі, що походять від них: новгородці та взагалі росіяни. Відомо, що новгородський діалект російської найбільш подібний до української мови [3 усіх колоній Київської Русі Новгородська республіка (1137-1478) була заселена значно більшою кількістю вихідців з метрополії — України — ніж Московське князівство. Пізніші незалежність та самобутність Новгорода була знищена московським царем Іваном Третім. У результаті його походів та масових убивств мирного населення у 15 сторіччі Новгород було приєднано до Московської держави].
    Взагалі визнано, що цивілізація сильно впливає на псування та зміну початкових мовних форм, тому французи та італійці вже не розуміють латини, і німці — Готської мови. Таким чином, і давня індійська цивілізація з первісної мови виробила санскрит, котрий вже зовсім не вважається як раніше "батьком усіх арійських мов". А, позаяк культура мало вплинула на українську мову [суперечливе твердження, проте автор вочевидь мас не увазі сучасне йому невтішне становище української культури доведеної у 19 ст. до такого стану століттями цілеспрямованого нищення з боку російського імперського режиму], то не дивно, in вона зберіглася краше за інші. Так від українського слова ходити походить находити, знаходити, а по тому й знахар, або той, що знає де що знайти, як взятися за справу та інше. Звідси нове слово знати, санскритською пишеться gnatum, вимовляється — "джнатум" (знати). З цього бачимо, що первісне українське з перероблене на g (дж), у латині на g, у німецькій та англійській на k, у італійській та французькій на с, наприклад conoscere, connaitre (знати). У тому ж, що й знахар та знати походять від знаходити (по польському — znachodzic), неможливо сумніватися. Так само точно від латинського venire походить invenire, але ці форми вже є порівняно новими тому у слов'ян їх вже немає. Польське invenciya вже взяте з латині по прийнятті християнства.
    Немає сумніву, що назви чисел, що їх вживають усі індо-європейські народи, належать глибокій давнині, тож якби ми могли пояснити їхнє (тобто назв чисел) походження, то таким чином знайшли б ключ до розв'язання арійського питання. Ось як. на мою думку, на підставі форм української мови можна по­яснити походження назв перших чисел, а саме:
 
1
 
    Один походить від укр. од-він (від нього), ро­зуміючи під цим, що рахування починається від першого пальця руки. Проте, це не новина, та й взагалі загальновизнано, що для назви одиниці ви­користовувався займенник. Укр. він, російською — он; чеською — on; польською — on, ony; у новго­родців зустрічаємо ен, ена (він, вона), у санскриті — еnа (той), але й у тверських корелів вона означає він, а він — вона, литовською — anas (він), wenas (один). Укр. одне, російське одно, польське jedno, Італійське uno, відкидає g; так само й лат. unus, una (один, одна) замість udnus та udna, грецьке en, enos замість eden, edenos, анґл. one, німецьке ein, французьке un. Санскр. una у значенні один, одна відшукуємо у формі una vin-canti, що вже змінена з лат. unus-deviginiti, unde-viginiti (дев'ятнадцять). Так запозичення (прикладів можна знайти багато) спростовує думку, яка стверджує, що слов'яни відокремилися від індусів останні. Навпаки індуси відокремилися від них, ще раніше, ніж від греків, римлян та литовців.
 
2
 
    Два, двоє походить від твій, твоє. Тут мається на увазі другий палець руки — вказівний, що слугує для позначення особи, що їй належить якійсь предмет. Польською замість twoja часто вживається twa (твоя). У санскриті tva, tvam означає ти, dva означає два, італійською tuo (твій), duo (два), готське —twa, анґл. — two, німецьке — zwei. Укр. дві, польською також — dwie, російською — две, але у санскр. dwi означає теж саме, що й dwa та вживається лише на початку складних числівників. Це, без сумніву, вже запозичене з українських змінених форм. Так, замість "двасто" українець завжди каже двісті, що російською — двести польською — dwiescie. Українське і перейшло також й у латину, наприклад: viginti ex dviginti замість dwaginti (двадцять). А деякі стверджують що українське і вже в історичний час походить від Ъ (ять) (польське іе), тоді як українське новійший пишеться і у латині novissimus, а не як російське та польське новейший.
 
3
 
    Українське три походить від тере, тре (3-тя особа однини від терти), бо середній палець тре бокові. Італійське tre (три) найбільше зберігло початкову українську форму. Лат. tres, анґл. three, грецькі treis, німецьке drei, французьке trois. Але українець мав змінити тре на три, аби відрізняти числівник під дієслова [крім того, на Західній Україні чергування и та є у вимові та діалектах зустрічається досить часто]. Те ж саме й литовське trys, польське trzy, російське три (читається — "трі") та санскр. tri, як і російське. Проте, українець не каже "тритій", але третій, і тут між іншим відшукалося закінчення -т, яке у росіян зберіглося у формі трет (що українською означає — тре).
 
4
 
    Українське чотири, штири, польське estery кельтське cetir, походять від українського ще-тере бо четвертий палець "все ще те" інші, як і третій. По санскритському (у латинській транскрипції) thshatur, вимовляється - "чатур" (чотири), литовською — keturi, латинське quatuor та грецької змінюючи thsh нa t — tettares, tessares. Четвертнії кельтською cethvirtas, литовською — ketvirta [Порівняй українське - четвірка], caнср. thshaturtha, грецьк. tettartos. Латинське quartos відкидає всередині t замість литовського ketvirtus, так само польське czworo загубило t від четверо, санскритською — thshawar, чеською — ctvar. Вже від польського czworo походить англійське four (чо­тири), німецькі vier, vierte; а що німці роблять з vox! Натомість Готське fivor (чотири) замість "fitvor" змінює українське ч, або санскритське thsh та грецьке t на f. Санскритська форма thshatur замість чотири, а також лат. quatuor замість литовськ. keturi, зовсім не мають нас дивувати, як згадаємо, що у деяких місцевостях Росії замість російського че­тыре, кажуть "чатыри" тощо, наприклад: жана (замість рос. жена); табе, сабе, яго (замість тебе, се­бе, его). У санскриті частіше українське о змінюється на а так само, як в одному з російських діалектів, що його звуть "акаючим", що на переконання російських вчених пішло від змішання з чужинцями. Хоча росіяни вимовляють а, та все ж ще по старому пишуть о, так само, як пишуть та вимовляють о у новгородському діалекті та українській мові [У сучасній російській, навіть літературній, мові "акання" стало нормою. У ній, попри написання, ніхто не вимовляє молоко, со­бака — слід казати малако, сабака тощо. Причина цього полягає в особливостях мовного апарату фіно-угорських племен — корінного населення Московії, що підкорилося українським колоністам з Руси та стало етнічною основою для формування пізнішої російської нації]. Тож думка деяких вчених, що ук­раїнське о походить від санскритського а (а не навпа­ки), не має наукового підґрунтя. Інакше довелося б стверджувати, що від індо-європейців також похо­дять чуди, чуваши, мордва [народи, які живуть на північ та схід від міста Москви] та інші, що як відомо належать до угрофінської Групи. Ні, я вважаю, що не лише справжня російська мова є порівняно новою так само, як білоруська, але й стара литовська мова, що наближається до санскриту та латини, також ве­ликою мірою зіпсута змішанням. Литва з трьох боків була оточена чужинцями.
 
5
 
    П'ять, п'ятий походить від українського пів-утятий, чи підтятий (напів урізаний, підрізаний, втя­тий), вказує на розміри п'ятого пальця у порівнянні з іншими. П'ять чеською — pet, старосло'янське носове пенть, старопольське також носове pent, реnс, грецьке pente, санскритське pantshan, або "панчан". П'ятий чеською — paty, польською — pionty, piaty, ведійське pantshata, грецьке pemptos, звідси, змінюючи р на t, англійське fifth (п'ятий), німецьке fuenf (п'ять). Але й російське это (це) простий люд переробляє на енто, ефто, евта. Так само утворилися й німецьке fuenf, та англійське five (п'ять). Литовською penktas (п'ятий), латиною quintus, але й санскритське ар (вода), латиною — aqua (p змінюється на qu). Тут доречно буде згадати, що носові звуки, що увійшли до старослов'янського та польського пенть й pent pienc, грецького pente, санскр. pantshashan, зовсім не можна вважати, як це деякі роблять, рідними та природними для індо-європейських народів, бо вони набуваються через вплив вологого клімату та запалень носової оболонки, нежиті то що. Людина, що має нежить завжди гундосить п говорить "у ніс". Тому й не дивно, що поляки, чи то колишні західні поляни, набули носові звуки, бо відомо, що колишня Речьпосполіта була майже повністю вкрита ставами та болотами. Греки також жили майже на воді, а щодо індусів, в яких санскрит був одним із багатьох діалектів, то вони й зараз по при сильну спеку та посуху, впродовж кількох місяців на рік живуть у багнюці, а цілі області зв'язку із періодичним сезоном дощів стають і in прохідними. Натомість руси-українці жили й живуть у сухому кліматі влітку і взимку, тож і не терплять носових звуків ще більше, ніж росіяни, що мешкають зараз на півночі, у кліматі вологішому. Вище вже зазначалося, що простолюд у них вже змінює это на енто та інше. Таких звуків у Росії вже багацько, тож росіяни відрізняються непоганою французькою вимовою.
 
6
 
    Українське шість походить від ще-єсть, тобто скінчивши рахувати на одній руці, починається так само на іншій, тобто ще існує можливість ра­хувати. Українське ще досить часто вимов­ляється як ше. Шість латиною буде sex, гебрейське шаш, литовське szeszi, санскр. shash (читаємо шаш або шать), грецьке sfechs, eks, провансальське ksiks, ґотське saihs, німецьке sechs, англійське six. Це останнє пишеться че­рез і, так само, як українське змінене шість. Що­до санскр. shash, то тут е замінене на а. Як третій отримує друге т від закінчення тре(т), так само лат. sex, гебрейське шеш та інші втратили своє t, але знову набувають його у деяких похідних фор­мах, а саме: італійське sesto (шостий), латинське sextus, санскритське shashta. Тут доречно буде згадати, що українське ще, старослов'янське еште не походять від латинського etiam, навпа­ки, українське ще чи сче проглядається у грецьких та латинських закінченнях на -sko, на­приклад sene-sco (старіюся або "старію-ще"). На означення вищого ступеню українець вживає ще, наприклад, новіший (новий-ще), російською — новейший, польською — nowiejszy або nowszy, латиною — novissi-mus. У множині українське новіші, польське — npwiejsi, також nowsi, у санскриті перероблено на носове nawjans або nawjes (найновіший). Взагалі українське ще відіграє велику роль у наших мовах. Ук­раїнське був-ще створює російське бывший (ко­лишній, бувший), польське bywszy. Українське ділаю-ще, утворює російське делающий (той, що робить щось), або польське dzialajac, dzialajасу тощо.
 
7
 
Польське siedem, siedm, чеське sedm заміси sedem, українське сьомий, седьмий зберегло початкову форму та літеру д, та само, як польське siodmy. Немає сумніву, що назва цього числа походить від українського сидимо, або залишаємося без роботи, святкуємо цей день після 6 днів праці. Італійською sedemo (сидимо) має таке ж закінчення, як і в укр. Польське siedzimy має правильніше закінчення, бо воно, як і латинське -mus, походить від укр. ми. Українське сім (замість "сидим"), російське семь, італійське sette, лат. septem санскр. saptam, звідси гебрейське шеба, німецькі sieben, анґл. seven, зендське hapta замість sapt;i грецьке epta. Ми бачили, що греки з pente (п'ять) зробили pemptos (п'ятий). Таким самим чином виникло лат. septem, санскр. saptam замість setem, sedem. Як ми вже бачили раніше, від тре(т) пішло закінчення у слові третій, так само, як від сидим походить седьмий, литовською septimus, санскр saptama отже це доводить, що ми не помилили* % виводячи три від тре(т). Як сім замість сидим походить від укр. сидимо, тобто не працюємо, так само й укр. тиждень, польське tydzien, походить від українського тиш-день, тобто "день тиші» (спокійний, тихий день), та можливо є давнішим від числівника сім. Українське неділя (сьомий день тижня), також походить від не-ділати (нічого не робити, не працювати, відпочивати). Українське сімкрот замість "седмрот", польське siedmkroc, санскр. saptakritwas (сім разів). Пи товське tris kartas (три рази), du kartu (два рази). Українське кроть, польське kroc, російське крат, старослов'янське крате, походить від української крутити. Від укр. скрутитися в значенні турбуватися, походять українські скрута (скрутне, важке становище), скрутний, скрутно, польське kruto російське крутень (у словнику В.Даля означає нетерплячий, швидкий, у тверському діалекті "окрутный" означає спритний, зграбний). Тож можемо стверджувати, що вже звідси, а саме від українсько­го крутити в переносному сенсі виникли санс­критські корені: kar, kri (робити, працювати), лат. егео (роблю, створюю), creator (творець), санскр. kartar (творець). Проте, українське слово крутити знаходимо в інших мовах також і в прямому зна­ченні. Так наприклад: укр. кручу перейшло у ста­рослов'янськім та польськім у носове кронцом, krencem, krece, санскр. теж носове kunthshami (читаємо "крунчамі" — згинаю), латиною вже не носове cucio (катую), crux (тортура, хрест) тощо. Польське okrutny (лютий), okrutnie (безжально, по-звірячому) також походить від українського вк­рутити у значенні згинати, скручувати тощо. Російське кручинить у словникові Даля тлумачить­ся як сумувати, знущатися. Таким чином лат. crucio походить від того самого кореня, що й егео, але без української мови, якої не лише західні але й слов'янські вчені не знають достатньо, ми не могли утому пересвідчитися. Санскритське krig (читаємо "крідж" — грати, бавитися), походить від того са­мого кореня, бо від крутити походить круг, кружля­ти, російське кружить, польське krazyc, або гуля­ти, грати у коло, українською — кружитися. Від санскритського krunthshami, помилково виводять англійські shrine, screen, французьке ecran, але вони походять від українського крити, скрити. Звідси українське скриня, польське skrzynia (скри­ня, шафа) тощо. Проте укр. крити, покрити, на­кривати знаходиться й в англійському to cover та у французькому couvrir, але слово скриня (лат. scrinium) напряму вироблене українцями, а не італійцями або греками.
 
8
 
    Українське вісім, російське восемь, польське osiem, osm, походить від українського від-сім (від семи), або той, що йде після семи. На вислів, що польською звучить як od, російською — от, українці відповідно до законів фонетики вживають кілька форм: від, од. Таким чином од-він (див один) краще узгоджується, ніж "від-він", натомість від-сім краще, ніж "од-сім". Так від укр. вісім походить польське osiem, також можна вважати, що прямо з українського від-сім вийшло санскритські washtim, а по тому ashtam ("аштам" — вісім), ли­товське aszutni, ґотське shtau, латинське octo, французьке huit, валійське with (вісім). Таким чином ані греки, ані римляни вже не знали слов'янського ш та санскритьського sh, тож санскр. ashtan змінилося на лат. octo, так само, як санскр thshatur ("чатур") латинською буде quatuor, бо українського ч та польського cz, також вже не знали жителі Latinum, хоча інші італійці до сьогодні ви мовляють се, сі як че, чі, а також see, sci, як українське ше, ши. Виходить, що й їхні пращури (ні римські аристократи) знали укр. ч та ш, польськ, cz, sz, французьке che, англійське ch, sen тощо. Відомі слова "lasciate ogni speranca" Дант вимовляв точнісінько, як українець вимовляє лишайте. [Дійсно, вченими доведено, що перші мешканці Італії, "вчителі вчителів" — етруски походять з Се­реднього Подніпров'я — сучасна Україна — та мають спільність з праукраїнською Трипільською культурою].
 
9
 
   Дев'ять походить від українського давити, бо дев'ятий палець "давить" чи "тисне" на восьмин але повторювати "тре", як для означення третього пальця вже було незручно. Тож бо й мав наш найдавніший математик знайти інший термін, що такой підходив би за сенсом. Лат. novem, санскр. nawam (дев'ять) виводять з санскр. nawa, лат. novus (новий). Дійсно, схожість значна, але цього ще недостатньо, бо ніхто не скаже, що наприклад українське дути походить від того самого кореня, що й англійське duty (обов'язок). Скоріше від укр. дев'ять, чеське devet, походить старослов. носове девент, девонт, польське devenc, dzevec та санскр. avant, потім navant, navan. Якщо лат. novem або санскр. navan могли вивести грецьке еnnеа, англійське nine (дев'ять), то тим більше ук­раїнське первісне д могло бути відкинуте від форми дев'ять, як те саме зробили самі ж слов'яни у польському osiem замість українського вісім. В то­му, що дев'ять, чеське devet, походить від ук­раїнського давити, переконує нас й сама форма дев'ятого пальця, вигнута від натискання на бокові. Певно вищезгадані санскритське nava, латинське novos, українські новий, новак походять від того ж кореня, що й російське невеста (наречена) та польське niewiasta (жінка) або недосвідчена, та, що не-відає. Здається це підтверджує й форма грецько­го nefos, франц. neuf, анґл. new (новий). Польське nie wie означає не знає, не відає, не розуміє; російське невежа означає власне неосвіченого, то­го, хто не знає, та відповідає грецькій формі nefos. Тож можна припустити, що первісна форма була "невий", потім новий, лат. novus, італійське nuovo, novo, французьке nouveau та санскритське через звичайну зміну українського о на а — nava.
 
10
 
    Десять походить від українського досить, польське dosyn, dose, у новгородськім діалекті та­кож досыть, а це походить від до-сита, лат. ad-satis. Десять чеською — deset, старослов. — де-сонт, польськ. — desent, dziesiec, санскр. — dasan, замість дасант, циганською — деш, лати­ною — decern, грецькою — deka, французькою — dix, германською — zehen, німецькою — zehn, англійською — ten, китайською — tschi (десять). Санскритське dasan Бонн виводить з dwa та san замість thshan, закінчення panthshan (п'ять) або два рази п'ять, але, як ми бачили вище , той самий вчений Бонн стверджує, що на початку складних числівників санскрит вживає dwi замість dwa. Hатомість два а у слові dasan доводять лише те, що вже зазначалося, а саме, що українське о та е санскрит постійно змінює на своє вічне а, тож і укр. десять, чеське deset, старослов'янське десонт, могло змінитися на dasan. Латинське desem також пишемо з е, а не з а, так само й грецьке deka, ци ганське деш, германське zehen, німецьке zehn, англійське ten.
 
11-ть, 12-ть, 20-ть, 30-ть, 50-т
 
Українське одинадцять, польське jedenasclo походять від українського один-на-десять, тобто один накладається на десять, що є дуже логічним та незрівняно правильнішім від латинськогор undecim, санскритського ekadasan та грецького endeka, які буквально означають не "одинадцять", и "один десяток". Так само й латинське duodecim. санскритське dwadasan та грецьке dodeka, буквально перекладаються як "два десятки" замість "дванадцять". Натомість українське дванадцять також утворене за цією ж схемою — два-на-десять, як і тринадцять — це три-на-десять і так далі аж до дев'ятнадцяти. Отже санскритські dwadasan та латинське duodeci мали б виражати те ж, що й українське два-десять (двадцять чи двадсять), польське dwadziescia. А от й санскритське winati або wjacati, замість "dwinsatl", "dwjcati" означає двадцять, відкидаючи на початку та всередині d, так само й латинське viginti замість "dviginti" пропускає дві літери d, а з українського закінчення -цять, у слові двадцять, робить своє закінчення -ginti. Англійське twenty (двадцять) французьке vingt, німецьке zwanzig являють собою форми, що вже зовсім виродилися [це и ні дивно, зважаючи на порівняну молодість цих мом]. Українське три-десять (тридцять), латиною triginta замість "tridcinti", санскритське trinsat замість "trisat", також відкидають d, що означало б "трицять" замість тридцять. Українське п'ятьдесят(ь), російське пятьдесят, польське piecdziesat, по-саскр. — panthshasat замість panthshadasat, провансальське quincenti замість quindecenti, лат. quindenti тощо. Тут слід звернути увагу на ту важли­ву обставину, що всі вищенаведені закінчення: санскр. -sat, лат. -ginti, -genti, Прованс, -centi, a також анґл. закінчення у словах twenty (двадцять), fifty (п'ятьдесят), грецьке pantekonta (п'ятьдесят) замість "pentegenti" чи -centi, усі вони незапереч­но доводять, що первинно санскритська форма dasan звучала як dasat, лат. docem, як decent, deset, а грецька deka, як dekat, decat та інші, тоб­то майже як українське десять, чеське deset, отже санскритське dasan не походить, як стверджує Бонн, від dwa-san.
 
100
 
     Сто походить від стоп! стояти!, так само як десять від досить, проте невиключено, що від десятий пішло сотий, а звідси вже сто, бо від санскритського dasati вчені виводять sata (сто), звідси провансальське но­сове santa, латинське centum, французьке cent, гер­манське hunt замість "sunt", "sent".
 
1000
 
   Тисяч походить від українського десяч (десяток), маючи на увазі десяту сотню. Так само санскритське shashti (шісдесят) походить від shashta (шостий). П'ятак також часто українцями переробляється на п'ятач. Тисяча литовською - tukstantis, але й п'ять литовською — penktas. Готською — thouend, німецькою - tausend, англійською - thousand теж означає тисяча. Не дивуватимемося закінченням -send, -sand, бо таке саме носове існує і в польській мові tysionc, tysiac. Санскритське sahasra (тисяча) здається не пов'язане з українським, можливо наші пращури не вміли ще рахувати до тисячі перед розділенням племен. Литовці та германці запозичили цю форму в українців та слов'ян, як і багато інших но­вих народів, уже пізніше через близьке сусідство та через взаємний вплив і змішання.
    Таким чином, завдяки вищенаведеному порівняльному аналізові ми можемо стверджувати 1. Що відкриття та названия перших десяти чисі-и шо вживаються зараз усіма арійськими (індоєвропейськими) народами, зроблене слов'янами, а у більшій мірі так званими українцями, або русинами від котрих, тобто від Київської Руси, сама ж сучасна Росія отримала свою назву. [Після перемоги у Північній війні проти Швеції та придушення спротиву українського народу на чолі з гетьманом Іваном Мазепою у 1721 році московський цар Пьотр Перший проголосив себе імператором, а назву своєї держави Московії змінив на "Россия" — візантійська транскрипція назви давньої української імперії Руси (до речі й герб Російської імперії було взято Петром візантійський — чорний двоголовий орел). Він заявив: "Отныне народ московский будет зваться народом русским!" За те, щоб західні писці віднині писали Russia заміст Moscovia Пьотр заплатив золотом Таким чином він хотів, аби його новоутворена імперія виглядала в очах Європи спадкоємницею знаної Київської Руси, що існувала до 12-13 сторіччя. Він хотів, аби на заході вважали, що у Східній Європи споконвічно панували лише москвини-росіяни. Слід визнати, що йому це вдалося — Захід переважно й до сьогодні так думає. Петрові було легше це робити, знищивши істиного спадкоємця Руси — Україну та проголосити українців малоросами та частиною виликоросійського народу. Тож русини-українці втратили не лише державу, а й історію. Ось де коріння національної політики Росії. Тут слід згадати й про походження назви "Україна". Це звісно ніяка не "окраїна" (такого слова в укр. мові взагалі немає "околиця"), бо у 12 сторіччі, коли ця назва виникла, поруч не було жодної держави, яка могла б назвати могутню ще імперію своєю "окраїною" (Москва, наприклад, була лише заснована у 1147 році). Натомість ймовірно, що назва "Україна" складається з двох слів: "у" (тобто "в", "всередині") та "країна". Так по­значалася метрополія, або етнічні землі русинів — господарів імперії Київської Руси, без урахування ко­лоній. Тобто Русь (імперія) мінус колонії дорівнює У-країна ("внутрішні землі"). В німецькій мові теж існує подібний термін — Inland (in — в, у, Land — земля, країна), що вживається на противагу Ausland (закор­дон). Виникнення цієї назви було зумовлено тодішніми процесами розпаду імперії та необхідності окремого позначення її "неколоніальних" територій. Але стара назва Русь зберігалася за Україною аж до середини 15-го сторіччя про що свідчать числені до­кументи та літописи, а за її окремими частинами — до 19-го (Галичина) та 20-го (Закарпаття) століть. А Росія має до історичного та культурного спадку Київської Руси приблизно таке ж відношення, як до відповідного спадку Римської Імперії (Roma) має її колишня колонія Румунія (Romania)]. 2. Що відкриття цих чисел не може вважатися над то давнім, порівняно (певно перед тим уже був у вжитку інший простіший спосіб рахування), бо мова тодішніх слов'ян, а переважно головного племені, була такою самою, як сучасна українська мова, і навіть тоді вже була частково змінена. Таким чином, замість до-сита вже казали досить, замість тере-той казали терти, тере, тре тощо. 3. Що вже тоді наші пращури святкували сьомий день. Небагато пройшло сторіч від часів панування латинської мови, але зараз її вже ніхто не розуміє, так само німці не розуміють мови ґотів. Діалекти диких людей змінюються протягом кількох поколінь, мова ж українців, хоча теж не зовсім у первинній формі, стоїть до сьогодні твердо, наче непохитна скеля. Якщо колись не скоро здійсниться ідея про загальну слов'янську мову, то українська перша перед усіма має на це право, бо то в мова корінна, й тому-то всі слов'янські народи краще розуміють її, ніж усі інші мови. Так, поляк, словак, чех, серб та інші легше зрозуміють українця, ніж росіянина, а цей останній швидше зрозуміє українську, ніж польську, чеську тощо. А між тим деякі російські та польські вчені стверджують, що українська мова є продуктом виродження вже у історичний час ! Ось до чого довело минуле розповсюдження (не у розмові, але у писанні) так званої старосло'вянської, а пізніше церковно-слов'янської мови! ["Старослов'янська мова виникла з потреб створення перекладів культової літератури для поширення та зміцнення християнської віри й богослужіння серед давніх слов'ян. У 60-х роках В сторіччя, 862 або 863 року у Константинополі слов'янські просвітителі Констянтин (Кирил) та Мефодій з цією метою й створили першу слов'янську літературну мову на основі рідного їм солунсько-македонського діалекту староболгарської мови…" М.Ф.Станівський "Старослов'янська мова. Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів»., Київ, видавництво "Вища школа", 1983 p.]. Так російське ходил, просил, дал, польське chodzil, prosil, dal (українською —ходив, просив, дав) походять від старослов'янської л. Що ж на це скажуnm, санскрит та латина? Навіть більше цих останніх вироджені грецька, ґотська, англійська можуть протестувати проти настільки ненаукової думки. А ось провансальське подвоєне dadawa, українською — дав, так само й санскритське dadaw або dadau, але й у Вятській губернії говорять пошоу замість загальноросійського пошел, або польського poszedl, нашоу замість нашел. Таке саме зустрічаємо й у латинському polui, у давнину poluvi, habui замість "habeui", fui замість "fuvi". Латинське amavi, amaban беруть закінчення від українських -в, -вем, наприклад, любив, люби-вем (я любив), польською lubie, lubiem. Таке саме закінчення мають італійське amava, іспанське amaba (змінюючи v на b). Українське скребавем (або я скребав) латиною звучить як scribebam, італійською scriveva, іспанською scribeba, французькою j'ecrivai. З цього бачимо, що латинське scrribebam (я креслив) має якраз те саме закінчення, що й ук­раїнське скребавем, польське skrobalem, яке, про­те, вже загубилося як у старослов'янській, так і в російській мовах, а тому й слід додавати займенник я [у сучасній українській мові закінчення -вем зберіглося лише у деяких діалектах, проте у подібних формах першої особи множини існують закінчення -емо, -ємо, -имо, наприклад працюємо]. Таке закінчення зустрічаємо й у санскриті, наприклад: abhuvam (я був), українською — бувем, польською bylem. З цього випливає, що не українське -в, -вем походить від російського чи польського -л чи -l, -lem, а навпаки, ці закінчення походять вже від ук­раїнських, до того ж росіяни та поляки часто вимовляють л замість в, наприклад російське столб та польське slup замість українського стовб, стовп (санскр. slhamba, лат. atipes). Українське стовб є по­чатковим, бо походить від дієслова ставити, з коре­нем став, санскритське stha (стати), staw (ставити). Тож немає сумніву, що санскритське sthamba замінило w на m, а латинське stipes це відозмінене stives. Російське столб та польське stub більше відрізняються від українського, ніж санскритське та латинське! Скандинавською stolpe означало стовб, а також бога війни. Сліди закінчень подібних до закінчень на -в зустрічаємо й зараз у новгородців та в інших слов'ян, навіть не дивлячись на панування (у писем­ності) старослов'янської мови. У збірникові Святос­лава 1073 р. зустрічаємо українське дав, але це все ж не завадило декому стверджувати, що українське -в уже у нові часи перероблено з -л! Ті самі панове гак само "науково" стверджують, що українське дж (напр. буджу) так само, як і російське ж (бужу), з'явилося лише у 16 сторіччі та було перероблене зі старослов'янського жд. У такому випадкові виходи­ло б, що польське dz, санскритське g (дж, дз), італійське ge, gi, англійське j (дж), також не старіше від 16-го сторіччя? Навпаки, старослов'янське жд є вже перероблене українське дж. Потебеня виводить його не від д, а від ж, але дуже помиляється, бо російське бужу (польське budze) походить від бу­дить (укр. будити), так само українське ходю, ходжу (польське chodze) походить від ходити. Ми бачили, що санскр. abhuwam (я був) це теж саме, що й укр. бувем, польськ. bujem, лат. fui, ex, foui, fuvi; проте у інших мовах досить часто відкидається в, наприклад: українське бравєм (я брав), убравем (я забрав, прибрав), польське zabrajem, але санскритське abharam (я ніс), латинське ferebam, грецьке eferon. Український корінь бра, бер, бир, брати, санскритською — bhar, bhri, грецькою та латиною — fer, Готською — bajra, означає не­сти. Українське беримо, польське bierzmi, санскр bharama (несимо), отже поняття нести походить від брати, забирати [порівняй англійське to take брати, to take away —уносити, хоча й корінь інший, проте механізм утворення поняття подібний], бо корінь бр є той самий, що й пр від слова яти, ять, звідси українське прийняти, польське prizyiaс російське принять. Нарешті, додамо ще, що не лише українське закінчення -в знаходиться у санскриті, латині, а ы кож у італійській, іспанській, французькій мова* але й ґотській — gaft українською означає дав, тобто д замінене на g, а в на f. Англійське he gavе (він дав) ближче підходить до типу, але не слов'янського, російського чи польського, а до українського, санскритського та інших. Такий самий первісний тип являє собою й український корінь бу, бути, але не старослов'янський быти и російське быть, польське byс. Ще Максимович помітив, що корінь бу відповідає санскритського bhu (бути). Латинське fuerev, французьке futv (був) також пишемо через u (у), як і українське бу­ти. Проте первісне у зустрічаємо і в похідних російських формах: буду, будь, будто, будни, будничать тощо. Вже англійське to be (читаємо "ту бі") є зіпсутим, так само як і німецьке ich bin (я є), кельтське bott (бути), санскритське byan (меш­кати, перебувати), Готське bauan але й російський тамбовський діалект вживає бавать замість загальноросійського бывать (укр. бувати). На початку цього дослідження від слова ходити ми виводили знаходити, знахар та знати, але від цього кореня походять і багато інших. Так від ук­раїнського сходити, схід походить санскритське hand, латинське scando (входжу, вступаю), Scandinavia, scandula, scala, французьке escalier (сходи), польське schody. Таким чином, уже від ук­раїнських форм походять іншомовні форми! Від (з)находити походить нормандське fundu (знайти), англійське to find, німецьке finden; але й новгородці часто говорять "фодить" замість ходить, а українці "фатати" замість хватати. Вже від зіпсутої ук­раїнської форми фатати походить латинське facio (роблю), буквально "беруся, хапаюся за роботу". Так само від українського лапати (хапати), польське lарас, походять грецьке labein (брати), латинське labor та англійське labour (робота, праця); звідси ж українське робити, робота, польське robic, російське работа, литовське loba. Й санскритське labhe також, як і в українців, змінюється на rabhe. Від українського виходити, вийти, вистя похо­дить польське wyjscie, що означає вихід та відхід; звідси німецьке та англійське west (захід), французь­ке I'ouest, а від схід, сходити походить німецьке ost, англійське east, французьке l’est. Латинське ascendo, таким чином, також від сходити. Від українсько­го уходити походить укр. устя (місце, де ріка "ухо­дить" до моря), польське ujscie, російське устье, італійське uscio (двері, вихід); звідси також укр. вуста або уста, польськ. usta, санскр. ashta, asya, as, лат. os (вуста), ostium, грецьке estia (камін), французьке l’issue. Від схожий походить майже таке саме і арабське schaden (схожий). Від сходитися (у значенні миритися) походить укр. згодний, згода!, польськ. zgoda! (хай буде так! добре!), анґл. good! , санскр. hauta! (добре!), німецьке gut!, а також українське годі! Слід пам'ятати, що в українській мові порівняно мало вживається звук, що відповідає латинському і польському g та російському г [українське ґ], які часто вимовляються як тверде h [наше г], тому перехід від сходитися до згодний є дуже природнім та зрозумілим. Німецькі вчені стверджують, що й нормандці та германці у давнину вживали h замість g.
...
1880, Одеса.
 
Переклад з російської здійснено за виданням Індо-Європа (ISSN 0869-2750) ч.1 за 1991 р. Переклад та коментарі у тексті Є.Репетька. Передмова В.Довгича
Будь ласка, ознайомтесь з працею Володимира Петрука:


Джерело: http://iescr-catholic.ucoz.de/publ/zavdannja_disertantovi_na_2010_rik_v_oksfordskomu_universiteti_task_a_candidate_for_a
Категорія: Dissertations / Дисертації-доповіді | Додав: Vasiljev (22.09.2010) | Автор: Михайло КРАСУСЬКИЙ
Переглядів: 1093 | Теги: М.Ф.Станівський, В.Довгича, Куліш, Костомаров, Михайло КРАСУСЬКИЙ, Є.Репетька, Колонтай, Г.Гриневич | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 1
1  
Нам вдалось доповісти про можливість використання статті Михайло КРАСУСЬКОГО "ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ" в якості методичного посібника для прискорення вивчення мов Європи на вченій раді Івано-Франківського Університету права ім. Короля Данила Галицького 24 вересня 2010 року. На цій вченій раді ми презентували науковцям Бюлетень Азовського відділення Академії економічних наук і підприємницької діяльності за №44 (знаходиться у бібліотеці університету), де не тільки викладена ця фундаментальна науково-методична праця, а дані сучасні обгрунтування доцільності використання української мови як методологічної основи прискорення процесу опанування німецькою, англійською, французською, іспанською, італійською студентами університетів Східної Європи. А це говорить на доцільність почати грунтовне обовьязкове вивчання української мови в усіх навчальніх закладах (десь із 6-го або 7-го класу) усіх держав СНД. Ми стоємо на межі нового, сучасного розуміння інтелектуального спадку, який зберіг український народ для всієї світової спільноти, а саме - розуміння значення існування в сучасній цивілізації живої прамови майже всіх офіційних мов, на яких працює Організація об'єднаних Націй та Парламент Европейського Союзу.
Пропануємо всім, хто дійсно бажає плідно працювати на світових ринках, взяти до уваги цю інформацію і по новому подивитись на всі "мовні питання". На нашу думку, треба починати працювати, використовуя все корисне, що пройшло випробування часом. Треба працювати над вирешенням дійсно важливих питань подальшого розвитку людства, а не штучно створювати труднощі, які б випровдовували бездіяльність багатьох "колишніх керівників".


Copyright MyCorp © 2018